Неймовірно хвилюючим для нас, студентів четвертого курсу відділення «Дошкільна освіта» Бердичівського педагогічного коледжу, став звичайний весняний день сьомого квітня. В святково прикрашеній залі зібралися разом студенти, педагоги, батьки, щоб у родинному колі відзначити свято, якого немає у жодному календарі – свято останнього дзвоника.
Радісним і водночас сумним воно стало для нас. Радісним, бо попереду відкривається дорога дорослого самотійного життя, відкриваються можливості реалізації планів на майбутнє. Сумним, - бо закінчуються студентські роки – самі неповторні і найкращі роки в житті кожної людини. А ще сумним від того, що дзвоник у стінах рідної Альма-матер для нас лунав востаннє.
Начебто зовсім недавно ми боязко і невпевнено увійшли в дружну сім’ю студентів нашого коледжу і у нас все було попереду: перша лекція, перший дзвінок, перше знайомство з керівником групи та одногрупниками, перші радощі й прикрощі. А тепер дзвенить Останній дзвінок і йдуть у минуле довгоочікувані дзвінки на перерви, конспекти, екзамени, шпаргалки, студентські жарти, курсові роботи, лекції, семінари, життя у гуртожитку, цікаві подорожі з друзями…
Як стрічка кіно, закінчилися безтурботні студентські роки, що подарували нам багато гарного, які підготували нас до професійного педагогічного життя. Так хотілося швидше закінчити коледж, щоб відчути себе дорослими, самостійними, впевненими, незалежними... Але чому ж так щемно на душі? Що ж заважає безтурботно веселитися, можливо те, що більше вже ніколи нас не покличе дзвоник на пари, ми не зайдемо в улюблені аудиторії, не отримаємо останні краплинки знань та настанов від викладачів, не зберемося усі разом, так як завжди було продовж чотирьох років.
Ми разом з керівником групи Тетяною Петрівною створили прекрасну святкову програму, до якої увійшли і привітання першокурсників, і чудові пісні, і танці, і неймовірні жарти, та найбільше було спогадів.
Як би хотілося повернути усе назад, і прожити ці роки знову із своїми друзями, улюбленими викладачами, брати участь у змаганнях, акціях, концертах. В цей святковий день «Машина часу» дозволила нам заглянути в портал минулого, згадати найкращі моменти студентського життя. Ми пригадали себе полохливими першокурсниками, другокурсниками, що бігали по коледжу, в пошуку конспектів, впевненими третьокурсниками, які тремтіли від думки, що потрібно провести перше заняття з дошкільнятами в ДНЗ, спокійними та не завжди відповідальними четвертокурсниками, які все ж таки хвилювалися за захист курсової роботи, семестрові оцінки. Пригадали екскурсії до Львова, Івано-Франківська, Мукачева, до центру Європи, спільні підйоми на Буковель та Гимбу, прогулянку до озера Синевір, студентське вогнище із шашликами, піснями та веселими розмовами, участь в КВК та безліч цікавих подій, які відбувалися в позанавчальний час.
Кожен прийдешній день наближає нас до розлуки з нашою Альма – матер, з людьми, які встигли стати за ці роки для нас близькими і рідними. Ми хочемо сказати слова вдячності викладачам коледжу. Молоді і досвідчені, заповзяті та привітні, вони докладали значних зусиль, щоб ми добре оволоділи професійними знаннями та навичками, стали справжніми педагогами та просто добрими людьми.
У нас на святі були повітряні кульки, ніби символ нашого дорослого життя. Ми відпустили їх саме у стінах нашого рідного коледжу, бо впевнені, що саме тут бере початок довга дорога життя кожного з нас, що саме до наших любих педагогів ми будемо приходити за порадою та підтримкою, бо лише вони зможуть щиро порадіти нашим успіхам.
Не за горами державні іспити та випускний. Ми з впевненість можемо сказати, що назавжди залишимося студентами Бердичівського педагогічного коледжу. Багато випробувань очікує нас попереду, але серце завжди грітимуть радісні спогади про студентське життя.
Ангурець Лілія,
староста ІУ курсу групи Б
