24 лютого в незвичайному онлайнівському форматі відбулося перше засідання дискусійного клубу «Лесі Українці – 150», у якому взяли участь 31 студент та 8 викладачів разом з директором Аллою Лейчук.
Перше питання звучало так:
«Після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті». Так сказала Леся про роботу над «Лісовою піснею». Справді, вона довго і ретельно вивчала матеріал для своїх драматичних творів, знесилювала себе, тобто фізично вичерпувалася. До пам’яті приходила не тільки днями, тижнями, але й місяцями… Чи можна твердити, що Леся Українка прожила б набагато більше, якби менше і не так інтенсивно працювала?
Група Уляни Плетенко (Єлизавета Лубківська, Ольга Хохлова, Вікторія-Єлизавета Мірошніченко) стверджувала цю думку, посилаючись на наукові твердження медиків. Леся справді дуже знесилювала себе розумовою працею, а оскільки мала хронічну хворобу, то такі надмірні навантаження призводили до інформаційного та фізичного перенапруження, відтак – до виснаження і загальної перевтоми, проявами якої є головний біль, підвищена стомлюваність, нервозність, порушення сну і, як наслідок, скорочення життя.
Група Ольги Остратюк (Юлія Юрченко, Юлія Волошина, Анна Лукачук) заперечувала: ні, Леся Українка прожила б набагато менше, якби берегла себе і працювала не так інтенсивно. Творчість для Лесі, яка мала Божий дар, була необхідністю, задоволенням, можливістю жити по-справжньому повноцінно. Праця дарувала позитивні емоції, відчуття успішності. Леся Українка була щаслива як письменниця, а щасливі живуть довше. Посилалися на такі літературні авторитети, як Микола Євшан та Михайло Павлик.
Друге питання звучало так:
У 1907 р. збіркою «З журбою радість обнялась» дебютував Олександр Олесь. Леся Українка уважно прочитала вірші невідомого поета, а потім зізналася, що не може більше писати лірику після Олександра Олеся. Чи справді під враженням поезії Олександра Олеся Леся Українка поставила крапку у власній поетичній творчості?
Група Іванни Петрівської (Анастасія Півоварчук, Ангеліна Лінійчук) переконувала, що, оскільки Олександр Олесь – неперевершений поет (на доказ наводилися слова Івана Франка, Михайла Грушевського, Климента Квітки), то самокритична Леся, не бажаючи конкурувати з таким тонким ліриком, полишила поезію.
Група Світлани Петрович (Наталія Кирпаченко, Лілія Хоменчук, Валерія Матвійчук, Ангеліна Нечипорук) доводила інше. Ні, Леся Українка перестала писати вірші не тому, що першим ліриком вважала Олександра Олеся. Говорили про велике бажання Лесі писати саме драми (думка Ліни Костенко); про драматичну поему «Одержима», написану вночі біля вмирущого Сергія Мержинського, і сильне потрясіння під час творення; про нове, що принесла Леся у світову драматургію, щоб стати врівень з Шекспіром. І, власне, про те, що Леся і після дебюту Олександра Олеся продовжувала писати вірші, хоча і не так інтенсивно…
Цікавим було третє питання.
«То був керманич, котрий вів корабель національної культури в морі культури світової. Але цей корабель потрапив в українські Бермуди. Українські Бермуди поглинають своїх великих». Так сказала Ліна Костенко про драматичні поеми Лесі Українки. Чи справді драматургічна спадщина великої Одержимої поглинута Бермудами?
Ні, сьогодні театри звертаються до сценічного втілення драматичних поем Лесі Українки. Група Ангеліни Ейсмонт (Світлана Вахніцька, Катерина Бачинська, Лілія Ліщинська, Аліна Титаренко) сумлінно перераховувала драматичні поеми, які побачили світло рампи, називала театри, режисерів, зачитувала відгуки в ЗМІ на вистави, вказувала, коли були здійснені постановки.
Однак група Ольги Макарчук (Єлизавета Христиченко, Ольга Холява) мала іншу думку: на жаль, драматургічна спадщина Лесі Українки не стала надбанням українського театру. Нібито і ставляться Лесині драматичні поеми, але не всі (називаються ті, що їх на сцені так і не бачив глядач), не всі театри України мають у репертуарі Лесині твори, вистави здебільшого не повторюються, сучасна публіка не має потреби в Лесиних шедеврах. Тому, що драматургія Лесі Українки не відома насамперед широкому загалу українців, говорити про українські Бермуди сьогодні є чесно і актуально.
Останнє питання примусило вкотре задуматися усіх учасників.
У 20-х роках ХХ ст. критик Б. Якубський писав: «Творчість Лесі Українки мало знають. Її мало читали, коли вона жила й писала, бо не розуміли її; мало читають тепер. Леся Українка ще не увійшла в нашу культуру, ми ще не пережили і не передумали її, як слід. І тому справжня й свідома популярність Лесі Українки – у майбутньому». Чи згодні ви з думкою, висловленою століття тому?
Ні, Леся Українка популярна вже й сьогодні. Група Катерини Горецької (Тетяна Оленюк, Анастасія Возняк) розповіла, що робилося за останні 30 років і що робиться сьогодні для популярності Лесі в Україні і у світі; що в такій пропаганді активну участь бере молодь. Ми почули імена музичних гуртів, які у своєму репертуарі мають пісні на слова Лесі Українки, імена художників, режисерів документальних, художніх і мультиплікаційних фільмів за життям і творчістю Лесі Українки. Називалися заходи, які проводяться в коледжі до 150-річного ювілею славетної доньки нашого народу (зокрема сімейне читання, інсценізація драматичних поем тощо). Лесине слово було зброєю під час Революції Гідності. Так закінчила свій виступ ця група.
Але Марія Гасюк з Аліною Гаврилюк, Вікторією Дячук, Олександрою Коновал знайшла вагомі контраргументи. Серед доказів – проведені студентами соціальні опитування, які дозволяють думати про інше: сучасників цікавлять матеріальні речі, а Леся і її твори – це зі сфери духовного. Ми не доросли до неї, нашої Одержимої, у нас низький рівень і патріотизму, і загальної культури, не розвинені естетичні почуття. Шкільні програми з літератури не сприяють вихованню покоління мислячого, з активною життєвою позицією. Соцмережі теж глухі до Лесі (називаються цифри – кількість сторінок в інстаграмі, кількість підписників в тік-ток тощо).
Модератор дискусії Марина Марценюк підсумувала сказане учасниками дискусії, запросила до слова усіх охочих.
Студенти наголошували, що така форма роботи, як дискусія, для них була невідома, вони спершу боялися брати участь у ній, однак багато працювали над пошуком аргументів своєї позиції; усі не тільки задоволені проведеною дискусією, а бажають долучитися до такої форми ще не раз. Студенти були єдині: дискусія дала багато інформації про Лесю Українку і заохотила до читання її творів, до пропаганди їх у різних соціумах.
Ініціатор заходу викладач Людмила Кицак подякувала всім учасникам передусім за любов до Лесі Українки; ця любов до української дочки Прометея була відчутна в кожному слові – емоційному, переконливому, трепетному.
Організатор дискусії викладач Тамара Бабійчук ще раз наголосила: Леся Українка – це наша візитівка у світовій культурі. Отож хай кожен замислиться над тим, що він сам може зробити для справжньої світової слави Лесі Українки.
Крістіна Бубровська,
голова Студентської Ради,
студентка ІV курсу групи А
відділення «Дошкільна освіта»